Сучасний стан книжкової справи в Росії
Незважаючи на те, що друкарство початок розвиватися в Росії через майже сторіччя після винаходу "Иоганна" "Гутенберга" (перша точно датована російська друкована книга Апостол була випущена в Москві в 1564 р.), наша країна швидко висунулася в число лідерів світової книжкової справи. Уже на початку XX сторіччя вона посідала друге місце у світі, уступаючи тільки Німеччини й випереджаючи інші країни
Сучасна видавнича система зложилася в країні в останнє десятиліття минулого століття. На її структуру й особливості функціонування дуже вплинули всілякі внутрішні й зовнішні фактори, найважливішим з яких є зміна соціально-політичних умов розвитку суспільства на основі демократизації різних сфер його життєдіяльності. Правовою основою становлення нової видавничої системи стали найважливіші положення Закону Російської Федерації Про засоби масової інформації, прийнятого парламентом Росії в грудні 1991 р. і Закон, що замінив, СРСР Про печатку й інші засоби масової інформації (1990 р.), що втратив свою силу після розпаду Радянського Союзу. Демократизація сфери масової інформації й книговидання проходила на тлі неминуче пов'язаних з нею економічних процесів, що забезпечили перехід на рейки ринкової економіки, коли видавництва, що формувалися в цих умовах, відразу ставали самостійними господарюючими суб'єктами книжкового ринку, що народжується. Плюралізм форм власності у видавничому секторі економіки привів не тільки до активізації товарно-грошових відносин, але й до розмаїтості способів і методів внутрівидавничого менеджменту, до широкого використання маркетингу й інших господарських механізмів ринкового плану.
Серйозним фактором розвитку видавничого бізнесу в цей період став зростаючий розвиток і застосування нових інформаційних технологій. Правові й економічні аспекти книжкової справи одержали науково-технологічну основу, що дозволило буквально за кілька років проробити шлях, на подолання якого раніше знадобилися б десятиліття.
Нарешті, формуванню нової видавничої системи Росії в значній мірі сприяла глобалізація інформаційного простору, вбудовування вітчизняного книговидання у світове видавниче співтовариство. Це дало можливість вивчати багатий міжнародний досвід і більш продуктивно використовувати його у вітчизняній практиці.
У результаті дії згаданих законів значно розширилися можливості установи нових ЗМІ й видавництв, у зв'язку із чим протягом останнього десятиліття спостерігається постійний ріст числа видавничих структур. До сьогоднішнього дня кількість організацій, що пройшли відповідну реєстрацію, досягло майже 20 тисяч. Це цілком порівнянно з видавничими системами ведучих "книгоиздающих" країн миру. Однак для Росії це факт безпрецедентний, ніколи в минулому місця не мав у силу того, що здійснення постійного тотального державного, церковного, а згодом - партійного (КПРС) контролю за духовним життям суспільства і його окремих шарів вела до прагнення мати закриту систему ідеологічних організацій, у тому числі й книжковій справі.
Звичайно, як і в інших країнах, не всі зареєстровані видавничі структури однаково беруть активну участь у видавничому бізнесі. Якщо прийняти як критерій включення тієї або іншої організації у видавничу систему виконання нею вимог Федерального закону Про обов'язковий екземпляр документів про подання в Російську книжкову палату встановленого числа обов'язкових екземплярів кожного вихідного видання, то виходить, що активну діяльність на книжковому ринку країни щорічно веде 5-6 тис. видавництв.
Якщо врахувати, що донедавна в Російській Федерації в складі СРСР функціонувало не набагато більше 100 видавництв, то можна затверджувати, що число реально діючих видавничих структур на території країни за 10 з невеликим років зросло багаторазово. Серйозно змінилася топографія їхнього розміщення. Кількість міст, у яких сьогодні працюють ті або інші видавничі структури, нараховує більше 300, причому в багатьох з них функціонують кілька десятків організацій, що видають.
Разом з тим варто вказати, що гнітючу частину всього цього достатку видавничих організацій становлять середні й, переважно, дрібні підприємства, що, загалом кажучи, є відбиттям більше загальної тенденції розвитку сучасного підприємництва, що стосується не тільки книжкової справи й не тільки нашої країни. В усьому світі відбувається перехід від масового маркетингу, орієнтованого на гомогенізацію попиту, до групового й від нього - до індивідуального, що в книговиданні, наприклад, знаходить втілення в технологіях типу book-on-demand (виготовлення книг на вимогу).
При цьому потрібно мати на увазі, однак, що поряд з ростом числа невеликих видавництв і їхньою постійною ротацією чітко проявляється протилежна цьому тенденція концентрації "книгопроизводства" в декількох великих структурах, що визначають головні напрямки книжкового бізнесу. У руках декількох десятків видавничих будинків сьогодні сконцентровані основні масиви "книгопроизводства" й, природно, "книгораспространения", причому питома вага їх як в асортименті, так і в тиражах постійно росте. По назвах він перевищує 30%, а по тиражі становить більше двох третин всієї книжкової продукції. Наприклад, за офіційним даними, сумарний тираж книг і брошур, що випускаються всього п'ятьма видавництвами, - "АСТ", Дрохва, "Олма"-Пресс, Освіта і "Эксмо"-Пресс - становить біля третини загального тиражу по країні. Якщо додати до них ще сім видавничих будинків ("Росмэн", "ИНФРА"-"М", Фламінго, "Вагриус", Панорама, Веселка, "Рипол" Класик), то на частку цієї дюжини прийде майже половина всіх книг, що випускаються в країні.
У розвитку сучасної видавничої системи Росії чітко простежується давня тенденція, що успадкована від дореволюційного минулого. Незважаючи на негативний характер, що вона носить, перебороти неї дотепер не вдається. Мова йде про тяжіння всього книжкового бізнесу до центральних районів Росії й високої концентрації тут видавничої підприємницької активності. Частка видавництв, розташованих у Центральних і Північно-Західному федеральних округах (переважно в Москві й Санкт-Петербурзі), у загальному обсязі "книгопроизводства" в Росії склала в 2002 р. близько 75 % по числу назв, а по тиражах книг, що випускаються, і брошур перевершила 90%. Зрозуміло, що подібне положення гальмує функціонування книжкового ринку, утрудняє ефективне забезпечення населення книгами, а також стримує розвиток регіонального книговидання, у тому числі випуску книг на мовах народів Росії.
Як уже говорилося, що діє сьогодні в Росії видавнича система із самого початку формувалася як ринкова, орієнтована головним чином на те, що рівноправними її учасниками є самостійні господарюючі суб'єкти, що діють на основі єдиних правил, обумовлених цивільно-правовим законодавством. Це докорінно відрізняє її від видавничої системи радянського періоду, що базувалася на адміністративно-командному ресурсі й у якій саме видавництво було переважно ідеологічним інститутом, що виконував партійно-державне замовлення по випуску певного інформаційного продукту із заданими властивостями впливу на потенційного читача й очікувану зворотну реакцію. Проблеми реалізації цієї продукції держава брала на себе, надаючи відповідні оборотні кошти державному ж книготоргу для централізованої скупки й наступного поширення вихідної літератури.
У цих умовах і самій видавничій системі була нічим іншим як державним утворенням. Одержавлення книговидання, що почалося ще наприкінці 20-"х" років минулого сторіччя, привело до кінця століття до встановлення тотального партійно-державного керування й контролю за діяльністю всього видавничої справи в країні. Тому найважливішою складовою частиною реформування книговидання на демократичній, ринковій основі стало роздержавлення її, тобто трансформація з повністю державної в переважно недержавну. У цей час саме недержавні структури становлять основу видавничої системи країни.
На частку державних видавництв в 2002 р. доводилося лише близько 3% випуску книг і брошур по числу назв (не вважаючи відомчої, неринкової друкованої продукції) і не набагато більше 10% сумарного тиражу. При цьому варто врахувати, що переважна більшість із цих книг доводиться на підручники, що випускаються державним видавництвом Освіта.
Статистичні дані свідчать про значні переваги, які властиві новій видавничій системі Росії. По оцінці фахівців, ємність книжкового ринку Росії в цей час перевищує 1 млрд. доларів США (роздрібні продажі). При цьому книготорговельні асортименти, пропонований потенційному покупцеві, постійно росте. Відлік ведеться з 1992 р., відтоді, коли нова видавнича система сучасної Росії вперше заробила на власній основі. До цього моменту падіння книжкового випуску, що почалося, як відомо, ще в перебудовані часи, досягло своєї нижньої межі - 28,7 тис. назв, тобто було менше дореволюційного рівня. Однак, уже з наступного року положення початок виправлятися, причому в основі цього процесу лежала структурна перебудова видавничого репертуару, що адаптується до нової, ринкової ситуації, а також ефективна державна підтримка книговидання. На цій базі, незважаючи на "дефолт" 1998 р., число назв постійно росло й у наступні роки не тільки досягло "докризисного" рівня (приблизно 50 тис. назв), але й значно перевершило його. Число назв, випущених в 2001 р., в 2,5 рази перевищило показник 1992 р. і майже на 30 % показник 1977 р. (55 657 назв - вище досягнення російського книговидання в рамках видавничої системи СРСР).
Допомога з боку держави засобам масової інформації, видавничим структурам, розвитку культури в цілому здійснюється у двох формах: у формі прямої фінансової підтримки окремих проектів і програм і у вигляді різного ряду пільг і "преференций" податкового, митного й іншого характеру (т.зв. непряма підтримка). У сучасній Росії активно використовується обоє згаданих виду.
Так, відповідно до Федеральної цільової програми підтримки поліграфії й книговидання Росії, затвердженої "Правительством" РФ, в 1996-2001 р., на підтримку 2,5 тис. "социальнозначимых" видань було виділено й витрачене близько 300 млн. руб. (приблизно 10 млн. доларів США). З 2002 р. початку діяти підпрограма Підтримка поліграфії й книговидання Росії (2002-2005 р.) як частина федеральної цільової програми Культура Росії.
Непряма підтримка видавництвам здійснюється на основі Федерального Закону Про державну підтримку засобів масової інформації й книговидання Російської Федерації (1995 р.). Законом передбачений ряд пільг по податковому, митному, валютному й іншому видах фінансового й господарського регулювання редакційної, видавничої й поліграфічної діяльності по виробництву книжкової продукції, пов'язаної з утворенням, наукою й культурою. Найважливішої з перерахованих мір було звільнення зазначених видів діяльності від податку на додану вартість, що в сукупності з'явилося потужним стимулом росту "книгопроизводства" й зіграло чільну роль у тім, що видавцям удалося уникнути катастрофічних наслідків "дефолта" 1998 р.
У той же час введення податку на додану вартість в 2002 р. (хоча й удвічі зниженого в порівнянні із ПДВ на інші товари) зробило негативний вплив на динаміку процесів, що відбуваються в російському книговиданні. Темпи зростання кількісних показників, що характеризують випуск книг і брошур в 2002 р., були нижче тих, які були отримані в попередньому 2001 р.:
по числу назв
* 99,2 % (2001р. - 70332) по тиражі
* 109,0 % (2001 р.- 542,3 млн. "экз.") по обсязі друкованої маси
* 114,7 % (2001 р.- 7,7 млрд. аркушів-відбитків)
Оцінюючи ці підсумки, треба насамперед відзначити, що вперше за останні десять років в 2002 р. відбулося зниження числа назв випущених книг і брошур. І хоча абсолютне зниження склало всього близько 600 назв (0,8%) і, загалом кажучи, перебуває в межах статистичної погрішності, проте цей факт заслуговує на особливу увагу. По-перше, тому, що число назв є універсальним міжнародним показником розвитку видавничої справи в країні. Саме по цьому показнику визначається рейтинг ведучих "книгоиздающих" країн миру. По-друге, тому, що це свідчить про деяке зниження темпів росту "книгопроизводства" в РФ. В останні роки число назв росло надзвичайно швидко: в 2000 р. у порівнянні з 1999 р. число випущених видань збільшилося майже на 25 %, в 2001 р. у порівнянні з 2000 р. - на 18 % і досягло рекордно високого рівня за всю історію російського книговидання. По-третє, падіння росту числа назв вплинуло й на динаміку інших показників. Так, тираж випущених видань в 2002 р. хоча й збільшився в порівнянні з попереднім роком, однак темп росту його був нижче, ніж в 2001 р., коли він склав 15 із зайвим відсотків.
Аналіз підсумків 2002р. показує, що, з одного боку, нова система російського книговидання, що зложилася в пострадянські роки, поступово здобуває нові клініки якості, що дозволяють зберегти рівновагу й уникнути зривів і падінь навіть у складних ситуаціях. Але, з іншого боку, забезпечити необхідну динаміку книжкового випуску, особливо в області "социальнозначимых" видів літератури, у сучасних умовах можна тільки при здійсненні надійної й ефективної державної підтримки як засобу підвищення доступності книги для більше широких верств населення, що буде сприяти розвитку читання, підвищенню ролі книги в інформаційному суспільстві й, природно, активізації книжкового ринку.
Якщо говорити про структуру книг, що випускаються, і брошур, то варто було б відзначити врівноваженість, збалансованість репертуару російського книговидання останнього років, постійний ріст частки "общественнозначимых" видань, що позбавляє скептиків підстав для твердження про засилля у видавничому асортименті "масскультурного" чтива. Російське книговидання традиційно є багатонаціональним. Наприклад, в 2002 р. книги й брошури випускалися на 85 мовах, у тому числі на мовах народів, що населяють Російську Федерацію, народів країн Співдружності незалежних держав (СНД), на основних світових мовах.
Значних обсягів досягає також випуск перевідної літератури.
В 2003 році Росія бере участь у Міжнародному книжковому ярмарку у Франкфурті як країна - почесного гостя. До цієї знаменної події в книжковому світі російське книговидання приходить із гідними результатами: очікується, що книжковий випуск під кінець року виростає до 73-75 тис. назв при сумарному тиражі, близькому до 600 млн. екземплярів.
